Я моряк, капітан I рангу. 34,5 років прослужив на надводних кораблях, атомних підводних човнах, у навчальних закладах флоту та Збройних Сил України. Воєнно-Морський Флот визначив мій життєвий шлях і загартував життєву позицію. Чому флот?
Народився я в квітні 1944 року, коли в світі полихала Друга світова війна. Полум’я війни спотворило моє рідне село Сошників Бориспільського району Київської області, спалило дім і все господарство моїх батьків. Війна забрала життя мого батька Удовенка Івана Дмитровича і прадіда Сови Хоми Тимофійовича. Моя мама Удовенко (Буряк) Надія Андріївна зустріла день Перемоги в чужій хаті, з двома маленькими дітками на руках. Моєму старшому брату Івану йшов четвертий рік. Росли ми в селі так же, як багато дітей війни. В 1947 – 1948 роки ми ледве не померли голодною смертю і тільки в грудні 1953 року перейшли у свою хату, яку збудували на Обірках, на старому хатнищі мого дідуся Дмитра.
В 1951 році я пішов навчатися до першого класу, а в 1961 році закінчив Старинську середню школу. В тому ж році поступив навчатися до Технічного училища №4 міста Магнітогорська. Після закінчення училища рік працював машиністом автокрану 5 розряду. В Магнітогорську, я здружився з багатьма людьми і був обраний членом Правобережного райкому комсомолу.
В червні 1963 року призваний на строкову службу на флот. Закінчив Школу зв’язку Тихоокеанського флоту на острові Руський.
В березні 1964 року направлений служити на новітній, на той час, ракетний крейсер “Адмірал Фокін” радіотелеграфістом. Осінню того ж року на крейсері у складі експедиції особливого призначення здійснив перехід Північним морським шляхом на Тихоокеанський флот. Під час строкової служби неодноразово ходив на крейсері у далекі походи, виконував різні бойові завдання. Як доброволець, приймав участь у наданні допомоги В’єтнаму, народ якого боровся за свою незалежність. В 1966 році призначений на посаду інструктора по комсомольській роботі політвідділу 9-ї дивізії протичовнових кораблів ТОФ. За раки служби зв’язки з селом не поривав, тричі приїздив у відпустку до рідного Сошникова. Милувався ним и спостерігав за змінами, які відбувалися в житті моїх односельців.
Під кінець строкової служби, в серпні 1967 року поступив навчатися до Київського вищого воєнно-морського політичного училища. В січні 1968 року одружився на сошниківській дівчині – Чубі Каті Ігорівні, яка навчалась в Київському технікумі електронних приладів. В 1970 році у нас народився син – Ваня.
В липні 1971 року з відзнакою закінчив КВВМПУ за спеціальністю – воєнно-політична штурманська ВМФ. Мені присвоєно кваліфікацію – офіцер-політпарцівник з вищою освітою. Службу продовжив на Північному флоті, заступником по політичній частині командира бойової частини зв’язку та спостереження крейсера “Олександр Нєвський”. У лютому - березні 1972 року приймав участь у порятунку підводного човна атомного з балістичними ракетами на борту К-19, що потерпав від пожежі в Північній Атлантиці.
У березні 1973 року, у місті Сєвєроморськ у нас народився син Петро. В цьому ж році поступав на навчання до Воєнно-політичної академії імені В.І.Леніна на педагогічний факультет. Відказано за конкурсом.
З жовтня 1973 року по жовтень 1980 року проходив службу на атомних підводних човнах на посадах пропагандиста дивізії та заступника командира по політичній частині човна 3-ї дивізії АПЧ, що базувалася в Західній Ліці. Разом з екіпажем АПЧ неодноразово виконував завдання бойової службі в різних частинах Північного і Атлантичного океанів. В 1979 році виводив АПЧ із заводу міста Ленінград, нині Санкт-Петербург, по Біломоро-Балтійському каналу в Біле море. У складі екіпажу брав участь у проведенні державних випробувань та введенні АПЧ до бойового складу Північного флоту.
З 1975 по 1979 заочно навчався у Воєнно-політичній академії на військово-педагогічному факультеті за спеціальністю – воєнно-педагогічна суспільних наук. Здобув кваліфікацію – офіцер з вищою воєнною освітою – політпрацівник.
В жовтні 1980 року за станом здоров’я переведений у Київське ВВПМУ на кафедру історії викладачем.
Будучи здобувачем, підготував та в червні 1985 року, захистив дисертацію кандидата історичних наук. Дисертація присвячена підготовці української молоді до служби у збройних силах. З 1986 року доцент кафедри історії.
В грудні 1991 року голосував за незалежність України, а в лютому 1992 року прийняв присягу на вірність народу України. Був членом Спілки офіцерів України.
В 1993 році на добровільних засадах ввійшов до групи педагогів по розробці документів для створення нового навчального закладу Збройних Сил України. В червні 1994 року призначений начальником (деканом) соціально-психологічного факультету новоствореного Київського військового гуманітарного інституту. На факультеті навчались тільки офіцери, які прослужили в Збройних Сил України понад два роки. Протягом двох років вони здобували професію за такими спеціальностями: військовий психолог, військовий соціолог, військовий журналіст, організатор виховної роботи, пропагандист. За роки перебування на посаді начальника факультету неодноразово зустрічався з представниками збройних сил США і НАТО, брав участь у розробці концепції розбудови Збройних Сил України та її Військово-Морських Сил.
В листопаді 1997 року звільнений із лав Збройних Сил України за станом здоров’я. За роки служби на надводних кораблях і підводних човнах разом з екіпажами побував у різних складних аварійних ситуаціях. Тішуся тим, що з моєї провини чи мого недогляду не загинув ні один моряк і батьки не оплакували його смерть. Нагороджувався понад 20 разів різними медалями.
Мої сини закінчили вищі воєнно-морські училища. Ваня - Севастопольське імені П.С.Нахімова, а Петя – Київське, на той час уже без добавки політичне. В 1998 році Петя загинув. Ваня до сьогодні служить у лавах Збройних Сил України, він догнав мене по військовому званню – капітан I рангу, та займає посаду вищу моєї. Мій онук Ігор – студент.
Після звільнення в запас працював в кількох інститутах - заступником з наукової і методичної роботи; у Міжнародному центрі перспективних досліджень - експертом і керівником проекту з партійної політики; у Центрі воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України - старшим науковим працівником.
За роки служби і праці мною особисто та у співавторстві з колегами підготовлено і надруковано понад 150 наукових праць українською, російською та англійською мовами. В тому числі:
1. Історично-правові аспекти становлення і розвитку місцевого самоврядування (Світовій та український досвід). К.: Видавництво "Довіра", "СОЦІНТЕЛ". 1999. - 132 с.
2. Політичні партії і вибори (Довідник партійного працівника). К.: ІУЕП “Гарант квалі”, ФКП “НДІСЕП” ВПЦ “Тираж”. 2003. - 597 с. (Серія – “Довідники - порадники”.
3. Довідник службовця органів державної влади та місцевого самоврядування . К.: ІУЕП “Гарант квалі”, друк ЗАТ “Поліграфіст”. 2003. - 512 с.
4. Довідник депутата. К.: ІУЕП “Гарант квалі”, друк ЗАТ “Поліграфіст”. 2003. - 600 с.
5. Участь громадськості в суспільному діалозі щодо партійних програм. (Узагальнений досвід з аналізу, моніторингу та оцінки партійної політики). К.: МЦПД, 2005. - 100 с.
6. Партійна політика: вплив недержавних громадських організацій на формування та впровадження. К.: МЦПД, друк ДЦ “Сова”. 2007. - 118 с.
(Для поширення досвіду України, по кілька примірників двох останніх книг отримали всі іноземні посольства, акредитовані в Україні, і провідні політичні партії Україні).
За цей час мною підготовлені і надруковані декілька наукових праць в наукових журналах Департаменту військової освіти України та Національного університету оборони України і Інтернет виданнях. Мною отримано “Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір”, Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти України. Під рубрикою:
- Методики забезпечення впливу недержавних громадських організацій на формування та впровадження партійної політики.
- Компетентністний підхід у моделюванні і професійній підготовці військових фахівців з вищою освітою.
Являюсь членом громадських організацій підводників, моряків служивших у Київському ВВМПУ, Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового Братства. Брав участь у розробці концепції діяльності військових капеланів Збройних Сил України та підготовці військових капеланів, за що маю нагороди: орден “1020 років хрещення Київської Русі” від УПЦ, орден "Святого Великомученика Юрія Переможця I ступеня" і медаль “За вірність і відданість” від УАПЦ.
У 2014 році вийшла в світ підготовлена мною книга: Петро Удовенко. “Родинна історія. Моїй родині і жителям села Сошникова присвячується”. К.: ПП “Блудчий М.І.”. 2014. 544 с.. Вона присвячена моїй родині та жителям села Сошників, яке я вважаю родинним. Всі роки нашого з Катею подружнього життя ми постійно приїздили сюди до батьків, а коли їх не стало самі перебралися до села. Тут ми проживаємо, ділимо турботи і радості з односельцями. Постійно спілкуюсь і зустрічаюсь з ветеранами ВМФ, офіцерами, яких мені пощастило навчати та виховувати, учасниками АТО, молоддю, яка готується до захисту Батьківщини.
